Шелести, гуцульські згарди, коралі… А які українські прикраси знаєте ви?

Українські прикраси — це більше,ніж оздоба. Це історії, зашифровані в бісеринках, металевих підвісках, червоних коралах і ніжних баламутах. Вони звучали у весільних строях, шелестіли в танці, мерехтіли на шиях і грудях дівчат у найважливіші моменти життя. Кожна з них — про красу, силу, зв’язок із родом і землею. У традиційному вбранні прикрасам відводилося не менш важливе місце, ніж вишиванці.

Магія бісеру, срібла й коралів

Українські прикраси вирізняються своєю різноманітністю, майстерністю виконання та глибоким символізмом. Вони супроводжували жінок у повсякденному житті, на святкових подіях і важливих обрядах, підкреслюючи їхній статус, вік і регіональну приналежність. Ось кілька найвідоміших видів традиційних аксесуарів, що й досі залишаються популярними:

• лускавки;
• гердан;
• силянка;
• венеціанка;
• коралі;
• шелести;
• згарди;
• дукачі;
• баламути.

Кожна з цих прикрас має свою історію і особливе значення, об’єднуючи покоління та зберігаючи дух українських традицій.

Лускавки

Лускавки — це вишукані прикраси з дутого кольорового скла, зазвичай округлої або краплеподібної форми. З’явившись у селах Західної України наприкінці ХІХ століття, вони швидко стали улюбленими серед жінок і дівчат у Галичині, на Буковині та Поділлі. Вони виблискували на грудях, поєднувалися з вишиванками, корсетками, герданами — і впліталися в щоденне й святкове вбрання.

Хоча з часом лускавки витіснили корали, муранські венеціанки й фабричні силянки, сьогодні ця форма жіночого оздоблення знову привертає увагу. Сучасні ремісники відновлюють техніку виготовлення дутого скла, відтворюють архаїчні форми й додають нове бачення. Колекціонери розшукують автентичні зразки на ярмарках і блошиних ринках, а стилісти включають лускавки у сучасні образи — як не просто прикрасу, а як ознаку ідентичності, зв'язку з історією, поваги до жіночої культури минулого.

Гердан

Гердан — це тонке бісерне намисто у вигляді стрічки або широкого коміра, яке носили на грудях і прикрашали переважно геометричними орнаментами. Найбільше гердани були поширені в західних регіонах України — зокрема на Гуцульщині та Бойківщині. Гердан гармонійно поєднувався з сорочками з високим коміром, підкреслюючи лінію шиї.

У традиційному строї гердан мав особливу роль: він не лише прикрашав, а й «замикав» енергетичне коло навколо тіла. Вважалося, що візерунки, вплетені у гердан, мають захисну силу. Часто це були ромби, хрести, зірки, стилізовані квіти — кожен з яких ніс своє значення. Наприклад, ромб символізував родючість і жіноче начало, а хрест — захист і гармонію.

Силянка

Силянка — ще один різновид бісерної прикраси, яка тісно облягала шию. Її сплітали вручну з бісеру або дрібного скла, створюючи кольорові орнаменти. Силянки були особливо популярні на Галичині. Їх носили з вишитими сорочками або святковим вбранням. Це намисто символізувало жіночність і охайність. Силянка могла бути подарунком або ознакою особливого статусу.

Такі прикраси часто мали складні геометричні або квіткові візерунки, у яких зашифровувалися захисні символи. Деякі вироби прикрашали також підвісками або намистинами, що робило аксесуар ще виразнішим й індивідуальнішим.

Венеціанка

Венеціанка — це намисто з різнокольорового скляного намиста, яке виготовляли з венеційського скла. Такі прикраси з’явилися в Україні завдяки торговим зв’язкам із Європою. Найчастіше їх носили в кілька рядів разом із коралями. Венеціанки вважалися розкішним намистом, яке підкреслювало багатство родини та ідеально доповнювало традиційний жіночий образ у центральних та західних регіонах. Венеціанки носили під час свят, весіль, ярмарків. Вони були не лише оздобою, а й проявом соціального статусу. Чим дорожчі й рідкісніші були намистини — тим заможнішою вважалася дівчина або її родина. Часто венеціанки дарували нареченій на весілля разом із коралями та дукачем.

Коралі

Коралі — одна з найпоширеніших українських прикрас, яку носили дівчата і заміжні жінки. Це намисто з червоних коралових намистин, що символізувало здоров’я, молодість і красу. Найдорожчими були великі, рівні коралі насиченого червоного кольору. Їх носили у 3–12 рядів, іноді доповнюючи дукачем. Коралі надягали на весілля, свята, а також у повсякденному житті. Вони мали захисну силу й часто передавалися у спадок.

Шелести

Шелести — це намисто у вигляді срібних або мідних підвісок, що дзеленчали під час руху. Їх кріпили до стрічок, хусток або інших прикрас, створюючи особливий звук, який відганяв нечисту силу. Найчастіше шелести носили разом із герданами або коралями. Кількість підвісок могла бути різною — від кількох елементів до цілих низок, які створювали складну, дзвінку композицію. Звук шелестів був не лише привабливим, а й сакральним: вважалося, що він очищує простір навколо жінки, а також привертає добрі сили.

У різних регіонах форма шелестів відрізнялася. На Гуцульщині це могли бути фігурні елементи у вигляді кружалець, дзвіночків або крапель, які кріпили до стрічки й зав’язували на потилиці. У поєднанні з багатошаровими коралями шелести виглядали особливо урочисто.

Згарди

Згарди — це гуцульські хрестики, які носили як амулет. Їх виготовляли із латуні, бронзи або срібла. Часто згарди складалися з кількох хрестів, нанизаних на шкіряний або металевий шнур. Ця українська прикраса мала виключно оберегове значення та асоціювалася з духовною силою. Чоловіки та жінки носили згарди з повагою і вірою, що вони захищають від злих сил.

Окремі хрестики — «крецки» — мали різну форму: від простих до розгалужених, з загостриними променями, які нагадували сонце або квітку. Такий варіант символізував єдність стихій, цикл життя, захист Всесвіту. Найпоширенішими були чотири- та шестикінцеві хрести, кожен із яких мав своє сакральне значення. Часто між хрестами нанизували металеві кульки чи плоскі диски — це посилювало захисну дію прикраси. Згарди передавалися у спадок і вони були невіддільною частиною гуцульського строю.

Дукачі

Дукач — це велика монета або медальйон із вушком для підвішування, яку носили разом із коралями. Найчастіше дукачі виготовляли зі срібла чи міді та прикрашали гравіюванням, зображенням святих або орнаментом. Дукач був символом добробуту та щедрості. Його дарували на весілля або з нагоди важливих подій.

Дукач виконував не лише декоративну, а й символічну функцію — він мав оберігати власницю, зберігати добробут у родині й бути видимою ознакою честі та гідності. Сьогодні майстри відтворюють дукачі за старовинними зразками, і ця прикраса знову прикрашає образ сучасної українки, поєднуючи традицію, жіночу силу й естетику минулого.

Баламути

Баламути — це прикраси з білої або кремової скляної пасти, що імітують перли. Їх вважали доступнішою альтернативою справжнім перлам. Баламути носили у кілька рядів, часто комбінуючи з венеціанками чи коралями. Вони були популярні серед молодих дівчат і виглядали дуже ніжно. Ця українська прикраса символізувала чистоту, ніжність і врівноважений характер

Баламути знову повертаються в українську моду. Вони чудово пасують до сучасного одягу й надають образу легкості та жіночності. Це один із найніжніших акцентів в українському спадку прикрас, який залишається актуальним і сьогодні.

Сьогодні українські прикраси знову стають популярними. Їх носять із вишиванками, сучасним одягом, використовують у фотосесіях, на святах і в повсякденному житті. Кожна прикраса має свій характер, історію та значення. У магазині «Калина» можна знайти жіночі вишиванки, створені з любов’ю до української спадщини, які елегантно доповнять будь-які автентичні прикраси. Саме тут легко обрати свою унікальну вишиванку, що підкреслить образ і збереже зв’язок із корінням.